"Діти - квіти життя". Звідки беруться колючки? Проблема дитячої жорстокості

"Нащо ж ті колючки?

— Колючки ні на що не потрібні, квіти випускають їх просто од злості!

— О!

Відтак, трохи помовчавши, гукнув майже сердито:

— Я тобі не вірю. Квіти такі кволі. I простодушні. I вони підбадьорюють себе.

Гадають, що колючі вони страшніші..."

Думаю, всім відомий цей уривок з філософської казки Антуана де Сент-Екзюпері, «Маленький принц». Але перечитуючи її знову і знову, я натрапила на думку, що йдеться в цьому уривку казки зовсім не про квіти, а про людей, ще точніше - дітей. Адже існує ж приказка: «Діти - квіти життя». Але про які ж колючки тоді йде мова в Екзюпері, якщо «слабкі та простодушні» квіти - це діти?

Колючки ці - нахабство, жорстокість ... Колючки, через які їх всі бояться. Але чи тільки від злості вони їх випускають? Як не упустити момент, коли вони стануть небезпечними? Адже все починається з малого: знущання над тваринами, сварок, а потім бійок з однокласниками і однолітками.

Мене як за живе зачіпає проблема дитячої жорстокості: всі люди були однакові з народження, по-дитячому кумедні, безтурботні. Ніхто не хотів зла. Вони бездумно посміхалися сонячним зайчикам і ловили губами кут пелюшки, якщо вона полоскоче щоку. Вони всі такі спочатку. А потім робляться різними.... Чому деякі стають гадами? Чому?

Подібні люди живуть серед нас, і якщо ти не зіткнешся з ними, то дуже велика вірогідність того, що твої близькі люди можуть постраждати від їх жорстокості. До того ж, на мій погляд, дуже важливо знати, через що і чому діти стають жорстокими. Це важливо знати, щоб помітивши коріння, задатки безжальності, жорстокості, безсердечності у будь-кого зі своїх друзів, навіть майбутніх дітей, зробити все можливе, щоб їх не стало.

Психологи стверджують, що витоки насильства потрібно шукати в сім'ї дитини, в його взаєминах з близькими.  Якщо дитина відчуває в родині насильство, то така модель стає для нього взірцем поведінки, цінністю і бажанням. Якщо дитину побив тато, і вона потім помучила тварину, то вона ніби стає сильною «як тато». Насильство знімає частину внутрішнього болю дитини, і цінність сили поступово замінює цінність відносин. Інспектори дитячих кімнат міліції, в свою чергу, пояснюють труднощі роботи з підлітками специфікою сучасного суспільства, покладаючи частину провини на сучасну масову культуру. Сучасні діти змінилися, і причини їх жорстокості потрібно шукати в атмосфері, в якій вони виховуються і живуть. Навіть на рівні мультфільмів діти бачать, як герої один одного б'ють. Практично на всіх рівнях зник виховний процес: удома - батьки зайняті заробітком коштів на прожиття, у школі - лише навчальний план, гуртки та клуби - платні. У дітей немає авторитетів, вони стали більш розкутими. Жорстокі фільми та ігри, Інтернет - все це теж послужило причиною жорстокості підлітків. Але чи не самі дорослі створюють цей світ жорстокості на екрані, привчаючи до цього дітей? На мою думку, проблема дитячої жорстокості - це питання до нинішнього суспільства. Поки саме суспільство не зміниться, ніякі програми тут не допоможуть.  Ми багато говоримо про цю проблему, але не вирішуємо її, і реальних порад, як змінити ситуацію, немає.

Перш за все, потрібно змінити, вибрати нові пріоритети цінностей, а далі все стане на свої місця. Наприклад, жити за принципами: "Я ніколи не ображу того, хто менший і слабший. Завжди буду помічником і захисником молодшим товаришам. Якщо мені коли-небудь стане страшно, я не відступлю. Сміливість - це коли людина боїться і все-таки не звертає з правильної дороги".

Людина, у якої є честь, ніколи  байдуже не пройде повз несправедливість. Є хлопчаки, які думають, що вони дуже самостійні і дорослі. Починають курити, лаятися і так далі. Це не самостійність, а дурість.

На закінчення,  хочу сказати словами того ж Антуана де Сент-Екзюпері: "Люди забули цю істину,— мовив лис,— але ти не забувай. Ти назавжди береш на себе відповідальність за тих, кого приручив. Ти відповідаєш за свою рожу".
Кожен з нас відповідає за свою дитину.